Картоплю можна побачити на кожному столі. Але шлях до її споживання був дуже довгим. Відкривалась вона три рази. Високо в горах індіанці побачили рослину з ягодами на гілках і бульбами в землі. Вони назвали її «папа» та стали вживати в їжу бульби, незважаючи на їх гіркуватий смак. Пізніше вони помітили, що при промерзанні бульби картоплі ставали солодкими. Вони їх зігрівали та вживали в їжу. Але таку картоплю не можна було зберігати. Тоді індіанці спробували вчинити по-іншому. Промерзлій картоплі давали відтанути, потім її висушували. Так з'явився продукт «чуньо».

    

Іспанська військова експедиція в 1536 році підійшла до поселення тубільців. У їх покинутих будинках іспанці виявили крохмалисті бульби непоганого смаку. За виглядом схожі з трюфелем вони отримали назву тартуфо, тартуфоло. Так перуанська «папа» з новою назвою потрапила в Іспанію, а звідти поширилася в інші країни Європи.
Але ніхто не знав, яку частину рослини потрібно вживати в їжу. Люди їли стебла і ягоди, хворіли. Тому картопля придбала назву «чортових яблук» і стала заборонена до вживання.

Десь через 100 років Антуан Пермантье, аптекар Людовіка XVI, привіз з Італії кілька кущиків таємничої квітки. Він хотів подарувати бутоньєрку Людовіку, великому любителю незвичайних прикрас. Король прикрасив подарунком свій камзол і таким чином картопля, як декоративна рослина, знову набула поширення. Всі вже й забули про «чортові яблука». Поступово люди розсмакували й бульби.

Вважають, що в Росію картопля привіз Петро I. Він привіз бульби з Голландії та надіслав графу Шереметьєву для розведення. Спочатку справа не пішла, навіть були «картопляні бунти». Але поступово картопля завойовувала все більше й більше прихильників, та поступово стала називатися «другим хлібом».